Опіки
Передмова
В наш час класична медицина досягнула значних успіхів у лікуванні раньових процесів різної локалізації і викликаних різноманітними причинами. Поміж тим продовжується пошук нових, альтернативних методик. Така потреба виникає оскільки достатньо часто зустрічаються проблеми тривалого заживлення, тяжкого перебіу, та наслідків хронічного раньового процесу. До цих захворювань можна віднести термічні, хімічні опіки, пролежні, трофічні виразки, флегмони, діабетична стопа, довгонезаживаючі рани та ін. Актуальність проблеми крім здоров’я людини пов’язана з економічними і соціальними факторами.
В даному розділі піде мова про препарат, систему лікування, та принципово інший погляд на перебіг раньових процесів в тканинах організму. Ця методика була застосована у великої кількості пацієнтів з різною ступінью тяжкості станів - від легких до вкрай тяжких. В результаті отриманий виражений позитивний вплив як на швидкість заживлення, так і на стабілізацію загального стану організму. Засіб та система лікування захищена комплексним патентом і стала призером конкурсу «Винахід року 2009» в абсолютній категорії.
Класифікація
Існує багато класифікацій. Основою для них є клінічний перебіг та тактика лікування. Але набільш розповсюдженими дві: по глибині і типу ушкодження.
За типом ушкодження: термічні, хімічні, електричні та радіаційні опіки.
За глибиною процесу:
Перша степінь : характеризується ушкодженням ороговіваючого епітелію. Проявляється яскравою гіперемією, набряком тканин, білью.
Друга степінь: відмічається ушкодження шкіри до росткового шару. Проявляється утворенням невеликих епідермальних міхурів заповнених серозною рідиною.
Третя степінь: наступає ушкодження всіх шарів шкіри – епідерміса та дарми.
• Третя А степінь: ушкоджуються всі шари шкіри до сосочкового шару. Проявляється утворенням великих епідермальних міхурів з тенденцією до злиття, які легко розриваються. Вміст міхурів може бути серозним або геморрагічним.
• Третя Б ступінь: загибель всіх шарів шкіри включаючи дерму, до підшкірно-жирової клітковини. Проявляється утворенням глибоких ран з некротичним дном.
Четверта степінь: Загибель нищележачих тканин: підшкірно-жирової клітковини, мязів, фасцій, кісток.
Остаточний діагноз за даною класифікацією виставляється на 7 – 10 добу після отримання опіку.
Патофізіологія рани
Поскільки із всіх варіантів ран опікові є одними з найтяжчих, в цьому розділі піде мова про патофізіологічні особливості перебігу саме опікової рани.
Вплив високої температури на шкіру людини приводить до ушкодження двох типів: 1) безпосередне, пряме ушкодження епідерміса та 2) послідуюче глибоке ушкодження дермального шару. Тканини організма можуть протистояти температурі до 40⁰С, але при подальшому підвищенню степінь деструкції тканин збільшується в геометричній прогресії. Глибина ушкодження тканин залежить від двох головних показників – температури та тривалості дії джерела тепла. Таким чином, глибина опіку обумовлюється видом термічного агента, його теплоємністю і тривалістю дії. Реакція клітин на термічну дію не носить стандартний характер і характеризується кровопостачанням та локалізацією ділянки ушкодження.
Згідно класифікації Jackson в опікових ранах розрізняють три концентричні зони ушкодження. Центральна ділянка рани, яка найбільш тісно контактувала з джерелом тепла, характеризується коагуляційним некрозом і носить назву зони коагуляції. Під час дії опікового агента температура в цій зоні перевищує 45⁰С що приводить до незворотності процесу (загибель клітин). Степінь ушкодження зменшується в напрямку від поверхні шкіри до її більш глибоких шарів, та від центра опіку до периферичних ділянок.
Навколо центральної ділянки коагуляції розміщується зона стаза ( зона джексона, або паранекроза). Хоча клітини цієї зони зазнають безпосередню дію високої температури, вони не гинуть. Тут наступають глибокі пошкодження тканин. В результаті прогресуючої ішемічної реакції, всі клітинні елементи в зоні стаза зазвичай гинуть на протязі 24 – 48 годин після опіку.
Навколо зони стаза розміщується ділянка гіперемії, яка ушкоджується незначно. Клітини цих тканин відновлюються на протязі 7 – 10 діб.
Більшість сучасних дослідників вважають, що основний некроз тканин починає розвиток через певний час після опіку. Відповідні дані, які приведені при описі зон опікової рани, підтверджують наявність такого висновку, оскільки процес деструкції в зоні стазу продовжується на протязі 24-48 годин.
Артеріографічні дослідження показали, що в опіковій рані кровоносні судини руйнуються на протязі 24 годин після ушкодження, хоча в більш ранні терміни спостерігалась картина їх повнокрів’я. На протязі 24-48 годин після опіку прогресує руйнування епітеліальних тканин фолікулів і потових протоків. Виходячи з цього прослідковується, що венозна система в цей період розвитку патологічного процесу відразу ж стає під загрозу загибелі, вірогідність якої зростає на протязі 24 годин.
До цього часу незрозуміло,чи є описані процеси наслідком безпосереднього самого контакту термічного агента і шкіри, чи відображають динаміку розвитку послідуючих патологічних порушень. Твердо встановлено лише те, що почавшись, вони постійно еволюціонують.
Висновки: Враховуючи перебіг процесу в опіковій рані відмічається загибель тканин, які знаходились в зоні стазу, на протязі значного часу після отримання опіку. Тому встановлення остаточного діагнозу з вказанням глибини (степені І, ІІ, ІІІа, ІІІб, ІV) проводиться на 7-10 добу після ушкодження.
Підсумовуючи, слід відмітити, що одним із найважливіших принципових ефектів засобу «Унібіол» є можливість збереження життєдіяльності зони стазу і зведення до мінімуму зони некрозу. Ефективність лікування буде прямо пропорційно залежити від максимально раннього застосування (перші хвилини або години), та в любому випадку вище ніж при використанні класичних методик.
Методика лікування засобом «Унібіол»
Найвища ефективність використання данного засобу отримується при якнаймога ранньому застосуванні. Це дає змогу значно зменшити больовий ефект, заспокоїти рану та загальмувати просування деструктивних змін в глибину тканин. Клінічно перебіг раньового процесу можна розділити на слідуючі періоди:
• Фаза ексудації
• Фаза регенерації
• Фаза епітелізації
Лікування проводиться відповідно до глибини ушкодження (степені опіку). Використання антисептичних засобів для обробки ран не допускається (спирт, йод, перикис водню та ін.).
При першій степені немає раньової поверхні, але відмічається яскрава гіперемія шкіри. Тому на ушкоджену ділянку накладається 10-15-ти шарова марлева серветка вкрита тонким шаром засобу один раз на добу. Курс лікування 2-4 дні, до утворення молодої шкіри.
При другій та вищих степенях опіків необхідна хірургічна підготовка рани. За наявності епідермальних міхурів обережно проводиться їх видалення, обрізаючи в межах мертвих тканин. На живих та сумнівних ділянках маніпуляції не проводяться. В тих місцях, де є застарілі міхурі, під час розкриття лімфатична рідина не витікає, а залишається в желеподібному вигляді. Тому її треба видалити стерильним тампоном, для забезпечення прямого доступу засобу до раньової поверхні. На рану накладається марлева 10-ти шарова серветка, з нанесеним тонким шаром засобом. Перев’яза проводиться не рідше 2 разів на добу, та в залежності від швидкості промокання (фаза ексудації).
В процесі лікуваня з поверхні рани зникають залишки некротичних тканин, формуються та через певний час самостійно відходять фібринові плівки.
Через 5-6 діб кількість виділень зменьшується (фаза регенерації).На дні рани формується молода грануляційна тканина, що має вигляд мілкобугристої поверхні яскраво-рожевого кольору. При контакті вона може незначно кровоточити. Товщина накладання препарату на серветку повинна бути відповідною, щоб не було присихання або прилипання до рани. В подальшому бугриста поверхня починає згладжуватись і утворюється молода шкіра рожевого кольору (фаза епітелізації). На даному етапі заміна пов’язки один раз на добу. Лікування продовжується до тих пір, поки не закінчеться формування зрілої шкіри, що по кольору та вигляду наближається до оточуючих, неушкоджених тканин. Переривати лікування не бажано, оскільки наступає пересихання, лущення, утворення тріщин та формування рубцьового процесу.
Лікування колоїдних рубців
При запущених, тяжких опікових процесах, невчасному та неефективному лікуванні можуть формуватись колоїдні рубці. Утворення рубцьової тканини починається тільки після закриття рани. За даними літератури їх ріст може продовжуватись до 2-х років після закриття рани. Виділяють дві стадії: фаза червоного та фаза білого рубця.
Використовуючи препарат Унібіол, можна загальмувати активний ріст рубцьової тканини та в послідуючому стимулювати його розсмоктування. Але ефективне застосування можливе тільки в фазі червоного рубця.
Методика застосування: на рубцево змінені тканини накладається 6-7 шарова марлева пов’язка з нанесеним тонким шаром засобом. Заміна пов’язки один раз на добу. На першому етапі наступає гальмування росту келоїда, розмягчення ущільнень, зменшення висоти над поверхньою оточуючих тканин. В подальшому - фрагментація рубцьової тканини та повільне розсмоктування. Курс лікування тривалий і залежить від складності процесу.