Нориця — патологічний канал, що з'єднує глибокі шари тканини чи порожнисті органи з зовнішньою поверхнею тіла (шкірою чи слизовою оболонкою) або ж порожнисті органи чи окремі їх камери між собою. З огляду на це нориці поділяють на зовнішні та внутрішні. Залежно від розміщення внутрішнього тканинного кінця нориці остання може бути сліпою або наскрізною, що проникає в порожнину якогось внутрішнього органа (глотку, кишку, жовчні чи сечові шляхи тощо).Нориці бувають природжені та набуті. Природжені нориці завжди вистелені епітелієм (ендотелієм), набуті — переважно грануляційною тканиною, рідше епітелієм.

Велику загрозу для організму становлять набуті випадкові нориці різного походження. Травматичні нориці виникають унаслідок поранень, особливо колото-різанихї обличчя, шиї чи живота (утворення слинної нориці у разі пошкодження протоки слинної привушної залози або нориці стравоходу чи кишки внаслідок їх поранення). Нерідко спостерігаються нориці жовчних та сечових шляхів, що виникають як ускладнення операції на жовчному міхурі, сечовивідних шляхах, внутрішніх статевих органах у жінок, прямій кишці та ін.
Нориці як ускладнення хірургічної інфекції можуть виникати в різних ділянках тіла чи органів, зовнішні нориці найчастіше утворюються внаслідок нагноєння ран (як випадкових, так і операційних), остеомієліту, інфекційного запалення прямокишкової клітковини (прямокишкові нориці, або ж хронічний парапроктит) та деяких інших інфекцій. Виникненню післяопераційних нориць через ускладнення ран інфекцією сприяє наявність у глибині тканин сторонніх тіл, зокрема швів, що не розсмоктуються, шматочків тканин, особливо кісток, секвестрів, судинних та суглобових протезів тощо. Такі нориці існують доти, поки з глибини тканин не будуть видалені чи самостійно не вийдуть.